Анастасія Ющенко – мама двох дівчаток, Вероніки та Вікторії, до Швейцарії приїхала у перші дні війни. Одразу після приїзду Насті вдалося знайти роботу. Молодша донька пішла до садочку, старша – до школи. “Найскладніше було з чужою мовою, – пригадує Анастасія. – Але допомагало те, що у Вероніки у класі одна з однокласниць була українка, у групі у Вікторії теж був хлопчик з України. Тож для початку вони мали друзів, яких добре розуміли і водночас разом вчили німецьку мову”. У школі Вероніці допомагали вчителі та сучасні гаджети. Невдовзі дівчинка адаптувалася і почала говорити не лише німецькою мовою, а й швейцарським діалектом.
Поки дівчатка навчалися, їхній тато захищав Батьківщину. Рік тому, виконуючи бойове завдання, чоловік загинув. Анастасія, зважаючи на вмовляння доньок, повернулася в Україну. “Я довго пояснювала дівчаткам про небезпеку повернення, попереджала про повітряні тривоги. Попри усе ми повернулися і тепер переживаємо складнощі реінтеграції”, – каже Анастасія.
Окрім безпекових аспектів, існують також різноманітні психологічні проблеми: як-от неготовність деяких вчителів до роботи з дітьми, які повернулися з-за кордону. “Коли ми приїхали до Києва, Вероніка одразу пішла до школи. Втім, деякі вчителі не розуміли: дитина не просто змінила країну, навчальну програму та мову (вдома жінка спілкувалась з доньками українською) – вона має моральну травму через загибель батька”, – констатує Анастасія. Ситуація, яка трапилась через кілька місяців, змусила Настю прийняти непросте рішення – змінити школу для Вероніки. “В кінці навчального року діти писали багато діагностувальних робіт. Я змушена була допомогти доньці, за що її потім принизили перед усім класом”, – пригадує мама дівчинки.
Отримавши нову психологічну травму, Вероніка відмовлялась йти до школи. У швейцарській школі вона звикла до розуміння та підтримки, а ще до ..власної успішності. Тож розуміння того, що через відмінність систем освіти школярка “відстає” від однолітків, призвело до погіршення її стану.
Вероніку прийняли в іншу школу, де, на щастя, вчителі розуміють, що психологічний комфорт дитини на першому місці. Дівчинка адаптувалася, відчула себе у відносній безпеці і вже включилася у навчальний процес. Наразі вона навчається за поглибленою українською програмою “Інтелект України”. “Вероніка вміє читати, писати та має певні знання німецькою мовою. Вчитись писати та читати кирилицею вона була змушена заново. Зрештою, існує також різниця у відношенні до дітей. У Швейцарії дітоцентризм, – переконана Анастасія. – Вчителі більше роблять акценти на креативних заняттях та спорті. В Україні навпаки: креативні та спортивні заняття “пасуть задніх”, натомість математика, природничі науки, українська мова – на першому місці”.
Як реінтегрувати дітей і зробити це максимально безболісно, Анастасія думала вже після повернення. Натомість батькам, які до закінчення війни планують перебувати у Швейцарії, жінка радить все ж не забувати про українську систему освіту. “Я знаю, що у Швейцарії не рекомендовано навчатися за двома програмами. І я розумію, що це дійсно складно поєднувати. Але тоді компроміс міг би бути у навчанні онлайн чи українських школах, які українські школярі могли б відвідувати раз на тиждень, до прикладу. Там діти могли б вивчати базові предмети, які не викладають у швейцарських школах, наприклад, українську мову. Так діти зможуть не забувати кирилицю”.
Коментар Світлани Манзер, психотерапевтки, керівника освітніх та інтеграційних проєктів Асоціації “Україна Швейцарія Берн”:
Українська система освіти відрізняється від швейцарської за багатьма принциповими показниками, зокрема, за способом навчання та інформаційним контентом. Але найскладнішим під час реінтеграції для дитини буде те, що навички та відзначення стану успішності у швейцарській школі принципово відрізняються від правил в українських закладах. Лише у тому випадку, якщо школяр потрапляє до вчителя з високим рівнем педагогічних компетенцій, він може уникнути стресу та непорозумінь, отримати доброзичливе ставлення, відкриту атмосферу спілкування, до якої звикають в швейцарській школі.
Існують різні проблеми, пов’язані з реінтеграцією. Крім того, збереження української мови неможливе, якщо вдома діти з батьками спілкуються виключно російською мовою. Не допоможе навіть короткотривалий перегляд фільмів чи новин українською мовою, адже мовна навичка розвивається лише, якщо вона системна. Також існує проблема через різні шрифти. Я знаю багато випадків, коли діти українські слова пишуть латиницею, водночас забуваючи кирилицю.
Також система оцінювання та оціночних суджень вчителем учня, відсутність консолідованої роботи та відмінності у взаємодії учнів у класі призводить до складнощів. Згадайте лише, як на початку дивувались українські мами, чиї діти пішли до молодшої школи у Швейцарії. На запитання “Що ви сьогодні у школі робили?” ті відповідали “Гралися”. Справа в тому, що ці ігри побудовані так, що через гру дитина здобуває нові знання, формує навички і компетенції, які їй будуть потрібні в майбутньому.
В Україні ще досі існує стандарт, що головна мотивація дитини під час відвідування школи повинна бути в отриманні знань. Мотивація, яка полягає у спілкуванні з однолітками, вважається поганим показником. В Швейцарії ж навпаки. Співпраця з однолітками вказує на приємну атмосферу, доброзичливість і продуктивну соціалізацію дитини.
Що робити, щоб проблеми під час реінтеграції дитини мінімізувати? Важливо зберігати прив’язку до української освіти. Розповсюджена сьогодні “Індивідуальна форма навчання”, коли батьки двічі на рік пишуть за дитину контрольні роботи, не допомагає. У цьому випадку більше допоможе варіант, який розробила Асоціація “Україна Швейцарія Берн” зі школою Optimа за програмою “Українці в світі”. Згідно цієї програми, учні, знаходячись в Швейцарії, можуть на онлайн-платформі повноцінно навчатись за базовими предметами, які відрізняються від швейцарської програми: українська мова та література, історія України та два предмети з української програми за вибором. Учні молодших класів також мають письмо та читання, знання про навколишній світ українською мовою. Так вони можуть зберігати дотичність до української освіти і водночас мати хороші результати в отриманні знань та не перевантажуватись. Ще одним із позитивних нюансів: після повернення в Україну дитина може бути переведена до того класу, в якому і повинна навчатись, а не повертатися на клас назад, а батьки мати клопіт з підтвердження рівня знань дитини для зарахування до відповідного класу та уникнення зайвих стресів.
Коментар Олени Крилової, голова Асоціації “Україна Швейцарія Берн”, працювала консультантом в українському Уряді.
“Ми бачимо, як зростає розкол між тими українцями, які залишилися в країні під час війни, і тими, хто виїхав. Зараз в Україні активно обговорюється політика реінтеграції. Це дуже важливе питання для розбудови соціальної згуртованості загалом і є предметом особливого занепокоєння для Міністерства освіти та Міністерства молоді, а також спеціально створеного Міністерства національної єдності України”.
